У національній економіці України впродовж останніх років спостерігається помітне зростання. Тенденція, від якої виграють також німецько-українські економічні відносини. Щоправда, зростає обсяг не лише прямих капіталовкладень німецьких інвесторів в Україні, але одночасно українські інвестори активно заявляють про себе на німецькому ринку. Зростання інтересу до Німеччини як торгового партнера супроводжується бажанням детально ознайомитись з правовою системою Німеччини. В цій статті представлено деякі аспекти правової системи Німеччини з урахуванням українських особливостей(1).

Основним принципом німецького цивільного права, так само як і українського(2), є принцип свободи укладання договорів. Свобода укладання договорів є реалізацією приватної автономії і дозволяє будь-якій особі укладати договори, що передбачає як свободу вибору контрагентів, так і свободу визначення предмета договору(3). Договірне право Цивільного кодексу Німеччини зазнало ґрунтовної модернізації в ході реформи зобов’язального права в 2002 році. Так, право відмови від виконання зобов’язань в разі його неможливості частково втратило своє значення. Крім цього, були спрощені положення, що стосуються позовної давності. В підсумку, завдяки проведеним реформам німецьке та українське загальне зобов’язальне право наблизились одне до одного. Щоправда, що стосується спеціального зобов’язального права, то можна стверджувати, що тоді як метою німецьких законодавців було створення максимально абстрактного зобов’язального права, українські законодавці надали перевагу максимально детальному регламентуванню, яке стосується великої кількості видів договорів.

Торговельний кодекс Німеччини містить основні положення торговельного права і регламентує правові відносини у сфері торгівлі. Тому його називають також «спеціальним приватним правом підприємців». Через це Цивільний кодекс має для комерсантів лише субсидіарне значення.

Німецьке корпоративне право характеризується значною кількістю різних норм. Окрім кодексів (Цивільний кодекс і Торговельний кодекс), існують численні окремі закони, наприклад, Закон про акціонерні товариства або Закон про товариства з обмеженою відповідальністю, предметом яких є регулювання діяльності окремої форми товариства. Однак закон часто виступає лише як орієнтир або рамка, наповнення якої здійснюють суди. Саме тому часто завдання судочинства полягає не лише в тому, щоб визначати та тлумачити право, а й також в тому, щоб творити його. Можна навести численні приклади, коли правові інститути, спочатку розроблені в рамках судочинства, пізніше були включені до складу законів(4). Саме тому, якщо потрібно знайти рішення з певної правової проблеми, часто корисним є аналіз практики судочинства.

Німецьке корпоративне право виокремлює такі різновиди товариств:

Товариства з особистою відповідальністю (Personengesellschaften):
Товариства з особистою відповідальністю не є юридичними особами, а тому, за законом, не є суб’єктом права, хоча на практиці виступають суб’єктами прав і обов’язків. Як приклади можна назвати товариство громадянського права (Gesellschaft bürgerlichen Rechts), відкрите торговельне товариство (Offene Handelsgesellschaft) та командитне товариство (Kommanditgesellschaft).

Товариства із залученим капіталом (Kapitalgesellschaften):
На відміну від них, товариства із залученим капіталом, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю (Gesellschaft mit begrenzter Haftung) та акціонерне товариство (Aktiengesellschaft), мають статус юридичної особи.

Змішані форми (Mischformen):
Крім цього, існують також змішані форми, які складаються з кількох товариств (товариств з залученим капіталом і товариств з особистою відповідальністю). При цьому, наприклад, товариство з залученим капіталом виступає в товаристві з особистою відповідальністю учасником, який несе необмежену відповідальність. Саме такий вид товариства представлений відсутньою в Україні формою ГмбХ & Ко. КГ. Мета утворення таких товариств полягає в обмеженні ризиків відповідальності для осіб, які стоять за товариством.

До трудового права відносяться всі норми, які стосуються трудових відносин осіб в рамках юридично несамостійної праці (найманих працівників). В Німеччині досі відсутня уніфікована кодифікація трудового права. Положення трудового права містяться у великій кількості як наднаціональних, так і національних джерел права.

З метою систематизації проводиться розрізнення індивідуального трудового права та колективного трудового права. Індивідуальне трудове право регулює правові відносини між роботодавцем і окремим найманим працівником. Поряд з цим, колективне трудове право регулює правові відносини між представниками інтересів найманих працівників на підприємстві (виробничі ради, представники найманих працівників в органах управління підприємством), а також галузевими об’єднаннями для захисту інтересів найманих працівників (профспілки), з одного боку, та роботодавцями і спілками (об’єднаннями) роботодавців, з другого боку.

В законодавстві відсутня дефініція того, хто є найманим працівником. Загалом, найманим працівником прийнято вважати особу, яка несе зобов’язання на основі приватноправового договору щодо виконання робіт для іншої особи за оплату в особистій залежності від роботодавця. Наймані працівники поділяються на робітників та службовців, хоча таке розрізнення сьогодні не має практично жодного юридичного значення, оскільки між цими категоріями були ліквідовані всі суттєві відмінності в аспекті трудового права. Службовці займаються переважно розумовою, робітники – переважно фізичною працею. Особливу групу утворюють керівні службовці, які перебувають в підпорядкуванні підприємця, але виконують на підприємстві керівні функції. Для них захист від звільнення діє лише в обмеженому обсязі (наприклад, трудові відносини з керівним службовцем можуть бути припинені за домовленістю з одноразовим відшкодуванням без зазначення причини).

Німецьке податкове право вважається надзвичайно складною і непрозорою правовою сферою. Численні винятки і спеціальні правила ускладнюють застосування права і потребують значних консультаційних витрат, так що необхідно залучати юристів або консультантів, які спеціалізуються на оподаткуванні. З огляду на це, не викликає подиву той факт, що в книжковому онлайн-магазині Amazon пропонується більше чотирьох тисяч книжок з питань податкового права.

Податки поділяються на прямі і непрямі. Прямі податки – це податки, обов’язок по сплаті яких несе суб’єкт оподаткування; при непрямому оподаткуванні сплата податку здійснюється за платника податків третіми особами. До прямих податків відносяться, наприклад, прибутковий податок та податок з корпорацій. До непрямих податків належать податок на промисел, податок з обороту, акциз на нафтопродукти тощо.

Якщо фізична або юридична особа отримує прибуток в Німеччині та в Україні, потрібно враховувати Угоду при уникнення подвійного оподаткування між цими двома країнами. Угода про уникнення подвійного оподаткування – це міжнародно-правовий договір між двома державами, який повинен забезпечити, щоб платник податку, який отримує прибутки в обох державах, не оподатковувався в обох державах – тобто двічі.

Байтен Буркхардт Київ
вул. Тургенівська, 38
01054 Київ, Україна
Тел.: +380 44/494 04 00
Факс: +380 44/494 04 01
E-Mail: wladimir.blank@bblaw.de

(1) Стосовно російських інвесторів див. брошуру Байтен Буркхардт «Инвестиции в Германии» російською мовою. http://www.bblaw.com/uploads/media/Investieren_in_Deutschland_russian.pdf
(2) Пор. ст. 3 абз. 1 № 3, 627 Цивільного кодексу України.
(3) Щоправда, це не повинно суперечити приписам законодавства або загальноприйнятим нормам.
(4) Зміна обставин, що були основою для укладання угоди (§ 313 Цивільного кодексу Німеччини).