16 травня 2008 року Україна стала членом Світової організації торгівлі. Процес, який розпочався в 1993 році, успішно завершився. Якщо раніше дискусії точились навколо можливих наслідків вступу для економіки країни в цілому та окремих секторів, то сьогодні перед Україною постав стратегічний виклик, як ефективно скористатись тими можливостями, що надає членство в СОТ країні.

Зрозуміло, що ці можливості, перш за все, залежать від конкретних зобов’язань, які взяла на себе країна.

Україна зобов’язалась зменшити імпортні мита, причому середньозважена ставка імпортного мита для сільськогосподарських продуктів становить 11.16% та 4,85% для промислових товарів. Водночас для окремих товарів – м'ясо, риба, готові харчові продукти - встановлено перехідні періоди.

Це, зокрема, розширює можливості українських підприємств купувати на зовнішніх ринках необхідну сільськогосподарську техніку та обладнання для харчової промисловості, що сприятиме модернізації виробничої бази відповідних галузей економіки.

Україна також взяла на себе зобов’язання зменшити експортне мито на цілу низку сільськогосподарських продуктів, що за інших рівних умов приведе до розширення їх пропозиції на світових ринках. Мова, зокрема, йде про насіння олійних культур (соняшнику, рижію, льону), живу худобу та шкірсировину. Членство в СОТ також вимагає скасування нетарифних обмежень експорту, що дасть можливість, перш за все, виробникам зернових культур, більш активно виходити на світові ринки.

До того ж Україна погодилась не здійснювати субсидування експорту, що знижує ризики запровадження санкцій проти українських експортерів на підставі порушення принципів добросовісної конкуренції.

Україна, як інші країни-члени СОТ, зобов’язалась не перевищувати річний рівень підтримки галузі, якій встановлено на рівні 3 млрд. 43 млн. грн. (сукупний вимір підтримки). Крім того, додатково Україна може кожен рік витрачати на програми так званої «жовтої» скриньки до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства.

До базового періоду 2004-2006 рр., крім сукупного виміру підтримки також включена непродуктову підтримку “жовтої скриньки” у розмірі 3 млрд. 51 млн. грн., та 2 млрд. 424 млн. грн. у вигляді “зелених програм” підтримки сільськогосподарських виробників.

Як і всі країни-члени СОТ, Україна не матиме обмежень на «зелені» програми внутрішньої підтримки сільського господарства, вплив яких на торгівлю відсутній або мінімальний, за умови, що ці програми відповідають умовам, визначеним в Угоді СОТ про сільське господарство.

При цьому лише від України буде залежати, наскільки ефективно вона зможе використати названі інструменти для того, щоб реально сприяти розвитку національного сільськогосподарського сектора.

Україна зобов’язується виконувати вимоги Угоди СОТ про санітарні та фітосанітарні заходи. На практиці це вимагатиме від країни реорганізувати відповідну систему на тих засадах й у спосіб, який спирається на найкращі світові практики. Тому є всі підстави сподіватись, що членство в СОТ стане тим зовнішнім чинником, який прискорить реформування системи стандартів безпеки споживчих продуктів. В кінцевому підсумку це означатиме розширення пропозиції якісної пропозиції на світових ринках та більш повне задоволення потреб українських споживачів.

Оцінюючи наслідки вступу України до СОТ та можливості, які отримує наша краща від цього, звернути увагу ще на один принциповий момент. Незважаючи на свою назву, СОТ сьогодні фактично не обмежується питаннями торгівлі. За умов динамічного розвитку процесу регулювання світового господарства правила та процедури СОТ, як одного з центральних елементів лібералізації економічного співробітництва, сьогодні виходять за межі суто торговельної системи та все більше й більше заглиблюються, так би мовити, в традиційно національну сферу регулювання економічного життя.

Іншими словами, участь в СОТ – це участь у виробленні норм та правил економічної політики в різних сферах і розуміння того, за умов глобалізації процес вироблення національної економічної політики все більше й більше інтернаціоналізується. Це визначається тим чинником, що сьогодні цілий ряд викликів, наприклад зростання цін на продовольство, має інтернаціональний характер, а тому знайти адекватні відповіді на такі виклики можна лише на основі ефективного міжнародного співробітництва.

Членство СОТ дає Україні можливість активно включитись в поточні багатосторонні переговори з питань лібералізації доступу до ринку, експортних субсидій та внутрішньої підтримки в сфері сільськогосподарського виробництва, які ведуться в межах Дохського раунду.

Зрозуміло, що Україна, як перспективний впливовий гравець на світовому сільськогосподарському ринку, повинна чітко заявити про свою позицію з цілої низки проблем, що хвилюють світову спільноту сьогодні. Мова йде про механізми поєднання розвитку сільського господарства та захисту навколишнього середовища, підвищення ефективності контролю безпеки харчових продуктів за умов розвитку за умов розвитку якісно нових технологій сільськогосподарського виробництва, розвиток сільських територій, тощо.

Зрозуміло, що участь України в процесі лібералізації міжнародної торгівлі, а саме це є парадигмою діяльності Світової організації торгівлі, стимулюватиме розвиток конкуренції між національними та іноземними виробниками сільськогосподарської продукції, а це вимагає постійних зусиль, спрямованих на підвищення конкуретноспроможності на національного аграрного сектору. При цьому дуже важливо чітко розуміти, що саме мають робити самі виробники, а що держава.

Слід окремо зазначити, що розрахунки кількісного впливу членства в СОТ на українське сільське господарство дають можливість зробити принциповий висновок про те, що досить розповсюджені серед певного кола експертів та політиків побоювання негативного впливу на цей сектор з боку СОТ економічно необгрунтовані.

Разом з тим, слід наголосити на тому, що успішний розвиток сільського господарства в Україні потребує серйозних довгострокових зусиль, спрямованих на технічну та технологічну модернізацію сільського господарства, розбудову відповідної інфраструктури, розвиток системи дорадчих послуг, формування сучасної системи стандартизації та контролю якості та безпеки сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, модернізацію сільськогосподарської освіти, тощо.