Україна є для німецьких підприємств дуже цікавою країною щонайменше з двох точок зору: по-перше, вона, незважаючи на вражаючі темпи економічного зростання, ще тривалий час з огляду на скромні (в абсолютному вимірі) зарплати залишатиметься на світовому ринку сприятливим місцем для розміщення трудомістких виробництв; по-друге, ця країна, з її більш ніж 46 мільйонами жителів, являє собою великий внутрішній ринок, на якому люди ще протягом багатьох років концентруватимуть значну частину своїх зростаючих доходів на задовільненні споживчих потреб. Це зумовлюватиме створення та/або модернізацію відповідних виробничих потужностей, а також розподільчих і сервісних мереж. Цей процес має бути інтенсифікований через чемпіонат Європи з футболу, який буде спільно організовуватися Україною та Польщею у 2012 р.

Крім того, привабливість України посилюється ще й тим, що вона безпосередньо межує з ЄС (4 із 7 сусідів України належать до Європейського Союзу), завдяки чому також і малі та середні підприємства зможуть з більшою легкістю наважуватися тут, порівняно, скажімо, з ринками поза межами Європи, на логістичний ризик, пов’язаний з будь-яким бізнесом за кордоном. З урахуванням цього є зрозумілою нинішня присутність в Україні понад однієї тисячі німецьких фірм. У 2007 р. Німеччина за обсягами торгівлі, яка зросла до рiвня 7,42 млрд. євро (тобто на 18,9% проти 2006 р.), була для України другим за значенням торговельним партнером після Росії.

У сфері прямих інвестицій Німеччина восени 2005 р. вийшла на перше місце. Згідно з нині наявною статистикою (станом на 01.01.2008) Німеччина (загальні обсяги інвестування в розмірі 5,92 млрд. доларів США) була відтиснута на друге місце Кіпром (5,94 млрд. доларів США); цілком можливо, що зареєстровані до моменту наступного облікування купівельні угоди німецьких підприємств знову зроблять Німеччину лідером. Проте все це нічого не змінює у загальному факті, що Україна – із загальною сумою іноземних інвестицій у розмірі 29,5 млрд. доларів США за всі 16 років незалежності – ще абсолютно не вичерпала свій значний потенціал.

Німецько-українська Група високого рівня з питань економіки (High Level Group), перше засідання якої відбулося у 2005 р. в Берліні, визначила своїми завданнями посилення в обох країнах усвідомлення шансів двосторонніх економічних відносин, розробку підходів до вирішення ще наявних негараздів та, не в останню чергу, сприяння стратегічним можливостям тіснішого співробітництва в енергетичній сфері. Україна з її непересічною роллю країни-транзитера для Німеччини і Європи, а також країни з вкрай незадовільними нині показниками використання енергії, з одного боку, та Німеччина як провідний пропонувач екологічних і енергетичних технологій, з іншого боку, не тільки залежать одна від одної, але й могли б стати зразком співпраці, спрямованої на економічно успішне вирішення спільних чи комплементарних енергетичних проблем. Для цього є в наявності також кошти в рамках двостороннього співробітництва, здійснюваного у форматі "співпраця задля економічного розвитку": із загальної суми асигнувань у розмірі 351,5 млн. євро, схвалених за період з 2002 р. по 2007 р. у формі грантів і кредитів Федерального уряду та ринкових коштів Кредитної Установи для Відбудови (KfW), основна частка (322,5 млн.) припадає на проекти з підвищення енергоефективності (санація електростанцій та модернізація систем передачі електроенергії).

Після позитивних вотумів у Женеві (05.02) та в українському парламенті в Києві (10.04) нарешті став реальністю вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ): після спливу визначеного міжнародним правом обов'язкового терміну він має здійснитися станом на 17.05. Одне лише прийняте у лютому рішення дозволило розпочати 18.02 у Києві переговори щодо Угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною. В залежності від того, наскільки амбітно обома сторонами буде визначатися обсяг Угоди, переговори можуть тривати від 2-х до 4-х років: при цьому у змістовному відношенні йдеться не стільки про "торговельний договір", скільки про гармонізацію економіко- і торговельно-політичних умов (стандарти, ліцензії тощо) в Україні зі стандартами ЄС. Ще до закінчення переговорів має стати відчутним позитивний вплив цього процесу взаємного зближення для підприємств і громадян по обидві сторони кордону.